До роковин голодомору 1932-1933 років: жахливі сторінки історії українського народу в ХХ столітті. Частина перша. Неліричний вступ.

Займаючись вивченням і викладанням історії українського народу, постійно ловлю себе на думці про те, скільки страждань, поневірянь та жахіть виніс наш народ за всю історію існування. Його захоплювали, підкоряли, уганяли в рабство, вбивали всіма мислимими способами, морили голодом.

ХХ століття в череді страждань українського народу займає особливе місце. Окрім двох кровавих світових воєн українців винищували і в мирний час. І це винищення в моральному аспекті носить ще більший, подвійний жах: війни не було, а помирали мільйони. Абсолютно окремою, моторошною за суттю та наслідками формою винищення непокірних українців став голодомор початку 30-х років.

Голодомор 1932-1933 років досліджувався, досліджується і буде досліджуватися ще багато-багато років. І це питання не лише історичне. Це питання пам’яті, гідності, непрощенності. Це питання честі та безчестя, совісті та безсоромності, людяності та недолюдків.

Персько-скіфська війна: виграшна тактика «випаленої землі» та вдалі дії скіфських ДРГ.

Війни, як засіб вирішення економічних, політичних, територіальних, особистих тощо проблем, використовувалися людством з сивих давен. Переважна більшість воєн до сьогодні носять грабіжницький характер. Виключенням виступають лише національно-визвольні та оборонні війни. Про одну з таких воєн ми зараз і поговоримо.

Козацькі прізвища українців або «позивні» запорізьких козаків.

Сучасні прізвища українців майорять небувалим для багатьох інших народів різноманіттям. За 26 років викладацької діяльності, щорічно навчаючи більше двох сотень студентів, я звик до різнобарвності прізвищ, інколи досить дивовижних та навіть напівцензурних.

«СИДАНВЫХОДИ» або навіщо зайцю правий карман для пістолєта.

Літо йде своєю чергою, поливає нас пекучим сонцем, охолоджує річками та басейнами, щедро годує ягодами, овочами та фруктами. Це пора відпусток, дач, відпочинків. Особисто я хотів також провести час якнайдалі від роботи, політики, історії. Проте не склалося.

«Етот Дєнь Побєди…»

Вважається, що людина пам’ятає своє життя з перших років. І чим важливіша подія, тим раніша і яскравіша наша згадка про неї. Я пам’ятаю себе дуже добре років з трьох. Багато життєвих ситуацій, дитячих пригод, незабутніх вражень, психологічних травм… Але перше знайомство зі святом дня перемоги в мене асоціюється з моїм начанням в першому класі. Саме тоді, коли до нашого класу запросили ветерана «Велікой Отєчєствєнной войни». Його привозив і відвозив хтось із батьків учнів нашого класу на 24-й «Волзі». Я не пам’ятаю, про що ветеран розповідав, я не згадаю його обличчя… В мою пам'ять врізалося відчуття. Відчуття великої пихи і сприйняття всіх шанобливих дій навколо його особи, як не просто належних, а абсолютно недостатніх. Він їхав, на щось глибоко ображений, на задньому сидінні «Волги», а ми з однокласницею поряд (начебто залагоджуючи чиюсь вину), з двох боків від нього, з надарованими йому ж букетами квітів в руках. Такий собі «почесний караул». Я пам’ятаю, як дуже не хотів їхати, не зважаючи на те, що для хлопчика 7-ми років, в 1974 році проїхатися на 24-й «Волзі» - це екзотика, це подія, яке викликає щиру заздрість з боку однокласників.

Коротка історія однієї запальнички.

Цю коротеньку історичну замальовку мене спонукав написати мій студент Сашко Бажан, котрий приніс на одне із занять саморобну запальничку із гільзи. Це була його реакція на мої розповіді на лекціях про один із видів прибутку промислових робітників у 1918-1920 роках. Безумовно, його варіант запальнички більш новітній, десь періоду після другої світової війни, проте було дуже приємно подивитися на цю річ вочевидь, потримати її в руках і, таким чином, «доторкнутися» до історії.

До проблеми більшовизму сучасної української влади.

За 25 років незалежної України ментальність кардинально змінилася лише у молоді віком до 25-ти років.

«Варяги» української політики.

Створити цей допис мене спонукали роздуми про реформи, які «проводилися» в перші роки президентства П. Порошенка. Вірніше, не самі реформи, а  причини їх провалу. При цьому не будемо повторюватися, дуже багато вірного аналізу, критики (і цілком справедливої) прозвучало у ЗМІ на адресу як Президента України, як його команди, так і українського олігархату, можновладців різних рівнів тощо. Тому спробуємо подивитися на це питання під абсолютно новим кутом. 

Право на зброю для громадян України як результат природного права людини на опір насиллю, або рабам зброя не потрібна.

Замість епіграфа.

У квітні 1996 року мене, ще тоді молодого викладача коледжу, направили на конференцію, присвячену розробці Конституції України. Сама конференція проходила в залі на 700 місць і вилилася в зустріч з п’ятьма професорами харківських юридичних вузів. Оскільки реєстрації та наступного контролю за учасниками конференції не було, то переважна більшість викладачів і вчителів міста йшла собі у власних справах, навіть не заходячи до зали. У мене був вільний час і я вирішив подивитися на це дійство.

Шановні е-декларанти…

Ось і настав 2017 рік. Не скільки я хотів би Вас привітати, шановні е-декларанти, скільки щось побажати.