Персько-скіфська війна: виграшна тактика «випаленої землі» та вдалі дії скіфських ДРГ.

Війни, як засіб вирішення економічних, політичних, територіальних, особистих тощо проблем, використовувалися людством з сивих давен. Переважна більшість воєн до сьогодні носять грабіжницький характер. Виключенням виступають лише національно-визвольні та оборонні війни. Про одну з таких воєн ми зараз і поговоримо.

Скіфи. Велика Скіфія.

Скіфські воїни.

Про цей легендарний народ та його державу ми знаємо начебто доволі, проте головними джерелами нашого знання є описи давньогрецького історика Геродота та археологічні знахідки.

Геродот ділить всіх скіфів на скіфів-кочівників та скіфів-землеробів. До перших ми відносимо і племена царських скіфів, які займалися виключно веденням воєн, природньо загарбницьких, в ті часи.

Чоловічий та жіночий одяг царських скіфів.

Скіфи-землероби, яких Геродот відносить до різновиду скіфів, скоріше за все були праслов’янами, і були підкорені скіфами-кочівниками та платили їм данину. При цьому землероби не стільки вирощували зерно для власних потреб, скільки через грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я торгували ним у всі інші країни. Можна без перебільшення стверджувати, що в цей період український хліб споживав весь античний світ, Єгипет та Близький Схід. Отримані прибутки від торгівлі надходили у вигляді данини до скіфів-кочівників. Скіфи-кочівники, маючи величезні зиски від данини, все частіше стали відмовлятися від грабіжницьких воєн, оскільки і так не бідували. Період найбільшої могутності скіфської держави припав на правління царя Атея, який об’єднав всі племена від Азовського моря до Дунаю, вів переможні війни із тракійцями і стримав похід військ Філіпа ІІ Македонського, в бою з яким сам загинув. 

Цар Атей.

Десь більш ніж за півтора століття до цих подій скіфи відбили навалу військ перського царя Дарія І. Близько 513 року військо Дарія І вторглося на південь сучасної України. При цьому перси створили переправу через Дунай і просувалися із заходу на схід та мали велетенське, як на той час військо (за різними джерелами 60-100 тисяч воїнів). Скіфи, не маючи військової сили, яка б змогла протистояти перському війську у відкритому бою, обрали тактику «випаленої землі». Їх армія відходила на схід, женучи за собою мільйонні табуни коней, овець, кіз, верблюдів, які виїдали та витоптували все на своєму шляху. На додаток скіфи спалювали пасовиська, отруювали криниці та джерела.

Скіфські царі та Дарій І.

Перське військо, яке в основному складалося із кінноти, змушене було пересуватися фактично пустелею. Через певний час коні почали падати від виснаження, а піше військо пересувалося набагато повільніше.

Переслідуючи скіфів, військо Дарія І спалило у лісостепу місто Гелон, яке сьогодні ототожнюють в Більським городищем на Полтавщині, де жило арійське плем’я будинів («пробуджених», звідси ім’я Будда). Слідом за скіфами перси дійшли до випаленого сонцем, безводного Надазов’я і стали укріпленим табором. Дарій І так і не домігся початку генеральної битви та знищення скіфського війська. Виснажені і знесилені довгими переходами та нападами скіфської кінноти, перси змушені були відступати до переправи через Дунай випаленими причорноморськими степами.

Похід Перських військ на чолі із царем Дарієм І на Скіфію.

До честі скіфського війська варто наголосити, що воно не лише відступало, а із самого початку війни постійно своїми набігами турбувало перську армію. Скіфи поділили військо на малі рухливі загони по кілька десятків воїнів, своєрідні тогочасні диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ), які безперестанно, з усіх боків атакували перське військо. Ці загони раптово виникали з безкрайнього українського степу, поливали військо Дарія І, яке розтяглося на десятки кілометрів, хмарою стріл і так само раптово зникали за обрієм. Додатковою перевагою скіфів було те, що вони добре знали місцевість та їх лучники мали вражаючу скорострільність: коли перша стріла влучала у ворога, то в повітрі вже свистіло 4-5 стріл, випущених із того ж самого лука.

Скіфські лучники вважалися кращими в давньому світі.

До речі цю тактику в майбутньому будуть використовувати і монгольські воїни. Для того, що завдати ворожому війську додаткових втрат, скіфи використовували бронзові наконечники  для стріл. Як відомо бронза, потрапляючи в людське тіло миттєво окисляється, що призводить до гниття навіть незначної рани. В умовах спекотного літа, антисанітарії та відсутності антибіотиків, які тоді ще людство не винайшло, втрати в перському війську були вражаючими.

Наконечники скіфських стріл: 1, 2, 4 - бойові; 3 - наконечники для полювання.

Скіфські війська на чолі із своїми царями Іданфірсом, Таксакісом та Скопасісом не припиняли напади на персів і готувалися до вирішальної битви. Однак у ніч напередодні цієї битви перський цар Дарій І вчиняє ганебно: залишає всіх поранених воїнів напризволяще у таборі, а сам з гвардією таємно вночі тікає переправою через Дунай. Ось так безславно закінчилася невдала спроба персів підкорити скіфів своїй владі.

Акінак - скіфський меч.

Перемога над перським військом небувало піднесла авторитет скіфів і сприяла зміцненню їх влади в Північному Причорномор’ї.