Демократія: добре зло чи зле добро?

Людство всю історію свого існування стикається з проблемою вибору найкращої та найсправедливішої системи управління людським суспільством. (До речі, дякую моєму студенту Вадиму Карабашу за гарне питання з приводу демократії).

Період існування Homo sapiens (тобто сучасного людства) як виду нараховує близько сорока тисяч років. Людство приборкало вогонь, приручило диких тварин, навчилося керувати ядерною енергією, успішно освоює космос… І нічого, окрім трьох видів державного (політичного) режиму, а саме: тоталітарного, авторитарного та демократичного, не винайшло. Тобто, в цьому напрямку не густо. Ні, різновидів багато, але лише в межах заданої трійці.

Скажемо правду, зі школи нас переконують, що демократія - найкраща система керівництва людськими об'єднаннями. Чи насправді демократія є найкращим вирішенням всіх проблем людського суспільства? Чи дійсно це сама справедлива із відомих людству систем? Чи задовольняє демократія всі потреби людства? Саме про це ми й поговоримо зараз.

Спочатку поринемо в минуле. Термін «демократія» прийшов до нас із стародавньої Греції, і буквально його можна перекласти як «влада народу». Наскільки зараз можна говорити про народовладдя – це ще те питання!

Відразу зауважу, що на мою скромну думку демократія - це зло. Набагато менше, ніж тоталітаризм чи авторитарія, проте зло. Спробую обґрунтувати власну тезу. Спочатку на уявному прикладі, а потім на конкретних прикладах сучасної української історії.

Уявімо собі 5 чоловік, котрі опинилися на безлюдному острові після того, як судно, на якому вони пливли, затонуло. Для того, щоб їм вижити, вони повинні виробляти 500 умовних одиниць їжі на всіх. При цьому перший з них виробляє 200 одиниць їжі, другий - 150, третій - 100, четвертий - 50, а п'ятий взагалі нічого не виробляє, оскільки в нього зламана нога. Двом першим ситуація не подобається, вони не бажають працювати за інших і пропонують розподілити роботу порівну. Враховуючи те, що прийдеться працювати за каліку, на кожного припадає по 125 одиниць їжі, яку треба виробити. Проте інших трьох ситуація влаштовує. Один виробляє тільки для себе, другий відверто ліниться, а третього взагалі треба утримувати, і тому він боїться будь-яких змін. І тут ця наша трійця згадує про демократію і пропонує першим двом проголосувати. На голосування виставляється два варіанти: або потрібно проголосувати за пропозицію тих двох, які працюють «за себе і за того товариша», або залишити все як було. Звісно, три голоси перемагають і стан речей залишається без змін, тобто двоє перших змушені працювати за інших. Демократично? Так. Справедливо? Гарне питання, погодьтеся. (Історія про 5 чоловік взята і перероблена з роботи Ральфа Еперсона «Невидимая рука. Взгляд на историю как на заговор». К.: ООО «Издательство Аратта», 2003.)

Проте перенесемося в недавнє українське минуле. Рік 2004, "помаранчева революція ". Давайте згадаємо вибори. Протистояння доходило до краю: билися на площах, колеги не віталися, не розмовляли, батьки проклинали дітей, діти цуралися батьків, сім'ї розпадалися. І що? 53% отримує Ющенко (головний електорат якого – західна і центральна Україна) і 47% - Янукович (маємо схід України і південь). 53% вважають себе переможцями, а 47% як себе почувають? Приниженими, змушеними підкорятися "більшості". Законно? Так. Демократично? Так. СПРАВЕДЛИВО? Для цих 47%? Їх бажання і прагнення враховані?

???

Минає 5 років. І все повторюється з точністю до навпаки. 52% отримує Янукович (партія регіонів), а 48% колишня "помаранчева Йуля". Законно? Так. Демократично? Так. СПРАВЕДЛИВО??? Для 48% населення, інтереси яких попрали?

Тобто протягом 5 років одна половина України «нагинає» (вибачте за слово) іншу половину і навпаки. І ми хочемо, щоб не було протистояння між українцями?

Так воно буде! Ні, я добре усвідомлюю значення вислову «розділяй і владарюй». Але не за рахунок життів громадян України. Крим, Донбас… Це не лише результат путінської пропаганди, грошей, зброї, «вежливых» чоловічків та «ихтамнетов». Це й наслідки злочинної та безвідповідальної політики наших можновладців, котрі свідомо протягом десятиліття ділили Україну на західну («бандерську») і східну (промосковську). І свідомо стикали їх лобами, штучно формуючи образ злобного «вуйка» в образі західних українців (такий собі лісовий «бабайка») і москвофільського східняка, який начебто  спить і бачить себе під Путіним. Бо нашим олігархам так вигідно, бо так краще каламутити воду, більшу рибину спіймаєш. Чим і скористалася сусідня Росія.

(Безумовно, я свідомо не чіпаю дуже велику кількість факторів, пов’язаних із сучасною російською агресією, тому що це не тема цієї бесіди.)

І, погодьтеся, за період з 2004 року розбіжності між Кримом, Донбасом, та ще деякими частинами східної України і всією іншою територією нашої держави поглибилися. З’явилися рани, котрі дуже важко залікувати, деякі – фактично неможливо.

Чим можна об’єднати українське суспільство?  Якщо брати за основу існуючу систему демократії в Україні – то НІ! «50+ за і 40+ проти» завжди будуть вести до протистояння. (До речі зверніть увагу на скандальні вибори в США. Дональд Трамп не задовольняє значну частину американського суспільства, так що американці на власній шкірі відчули несправедливість демократичної системи 50+ за і 40+ проти.)

Тому Україні першочергово потрібна єдина зміна в Конституції України: для того, щоб кандидат став президентом, він повинен отримати НЕ МЕНШЕ 75% голосів виборців. І в цьому випадку цей кандидат не зможе гратися за системою «розділяй і владарюй». Зникне протистояння, адже це буде президент не розділення нації, а її об’єднання. Для того, щоб отримати 75% і більше, він вже більше не зможе опиратися лише на той чи інший олігархічно – політичний клан. Він змушений буде стати тією людиною, котра врахує інтереси переважної більшості громадян і по справжньому «почує кожного». А інакше вибори він не виграє. І коли 75+ відсотків населення проголосує за такого президента, тільки тоді він отримає право диктувати умови переважної більшості населення України тим 25 і менше відсоткам виборців, котрі за нього не голосували. Не свої умови, а умови 75% народу України.

І тільки в цьому випадку громадяни України перестануть відчувати себе приниженими, тими, чиїми інтересами нахабно знехтували.

Я вже чую голоси, що це нереально, що в Україні не має і ніколи не було кандидата, за якого б проголосувала переважна більшість населення… Так його і не буде. ДО ТОГО ЧАСУ, ПОКИ НЕ БУДЕ ЗМІНЕНО УМОВ ГРИ, НОВІ ГРАВЦІ НЕ З’ЯВЛЯТЬСЯ!