Займаючись вивченням і викладанням історії українського
народу, постійно ловлю себе на думці про те, скільки страждань, поневірянь та
жахіть виніс наш народ за всю історію існування. Його захоплювали, підкоряли,
уганяли в рабство, вбивали всіма мислимими способами, морили голодом.
ХХ століття в череді страждань українського народу займає
особливе місце. Окрім двох кровавих світових воєн українців винищували і в
мирний час. І це винищення в моральному аспекті носить ще більший, подвійний
жах: війни не було, а помирали мільйони. Абсолютно окремою, моторошною за
суттю та наслідками формою винищення непокірних українців став голодомор
початку 30-х років.
Голодомор 1932-1933 років досліджувався, досліджується і
буде досліджуватися ще багато-багато років. І це питання не лише історичне. Це
питання пам’яті, гідності, непрощенності. Це питання честі та безчестя, совісті
та безсоромності, людяності та недолюдків.
