Початок історичного аналізу. Принципи історичного дослідження. (Перероблено і доповнено.)

Розпочати вести свій блог мене побудило кілька причин. Насамперед це кардинальна незгода зі статтями, які публікуються в Інтернеті, на різних сайтах, форумах, в різних соціальних мережах. Уважно читаючи різні журналістські матеріали вже багато років, я постійно стикаюся з разючою різницею між вербальним сміттям і реальною сутністю процесів, що відбуваються. І, оскільки, я не маю змогу на лекціях розгорнуто розкривати процеси, що відбуваються в нашій державі і світі зараз (тому що треба давати програмовий матеріал), то цей блог скоріше за все для Вас, шановні студенти, а ніж для широкого загалу. Хоча насправді цей блог потрібен особисто мені, тому що мовчки зносити брехню на всіх її рівнях вже не сила.

Відразу визначимо основну проблему: переважна більшість інформації, яка надається в ЗМІ, та на просторах Інтернету замовна. Переглядаючи різні політичні шоу уже багато років ловлю себе на думці, що нам на цих самих шоу відверто і самозакохано брешуть, і правди там не дочекаєшся. Причому є два види брехунів. Перші брешуть, тому що самі нічого не розуміють (погано навчалися в школі, не пощастило з учителем історії, слабкі розумові здібності, тощо). Другий вид брехунів більш небезпечний. Ці розуміють і знають все, тому брешуть цілеспрямовано, із розумінням сутності справи. Тобто, ніколи, нікому вірити не потрібно (і мені також). Будь яку інформацію, яку намагаються Вам впхнути в голову рекомендую перевіряти за такою схемою: всі люди діляться на дві категорії – люди, від котрих щось треба мені, і люди, котрим щось треба від мене. Тому, коли Ви читаєте ті чи інші матеріали, дивитеся різні політичні програми варто задаватися питанням: якщо мені від вас (політики, журналісти, блогери і т. д.) нічого не потрібно, то що вам потрібно від мене. Тобто навіщо, з якою метою ви всі виливаєте на мене мегатонни інформації?

Причому саме неприємне навіть не в самій брехні, а в способі її подання. Досліджуючи і розкриваючи ту чи іншу проблему журналісти і політики свідомо чи несвідомо у власних оцінках тих чи інших фактів допускають одну з головних методологічних помилок в історичній науці – суб’єктивність власної думки. Інколи їх суб’єктивність більше подібна до придуркуватості, що ні в якому випадку не надає цінності їхнім висловлюванням. Тому аналізуючи всі події та факти, автор цього блогу буде намагатися якнайбільше бути об’єктивним у судженнях та оцінці різноманітних процесів, що відбуваються чи відбувалися в нашому житті. Наголошую, що об’єктивність – одна із основоположних принципів історичного дослідження і аналізу. І саме історичним аналізом ми з Вами, дорогі друзі, і будемо займатися на сторінках цього блогу.

Отож, історичне дослідження, історичний аналіз мають кілька принципів.

1. Це принцип об’єктивності. Із ним ми вже познайомилися, отож повторимо його більш сконцентровано.

Професійний історик чи дослідник історії позбавлений такої розкоші як суб’єктивна думка. Ми не маємо права оцінювати відповідні події та факти базуючись на власних поглядах, політичних, соціальних чи моральних переконаннях, особистих вподобаннях. Цього правила необхідно дотримуватися завжди, особливо під час дослідження тих історичних подій чи історичних постатей, які мають високу ступінь політичної заангажованості. Професійний історичний дослідник зобов’язаний робити будь-які висновки спираючись виключно на факти. Ось чому серйозні історичні наукові роботи майорять безкінечною кількістю посилань. Інколи кількість сторінок в посиланнях на документи майже збігається з кількістю сторінок власне самої статті.

2. Принцип історизму. Ні в якому разі не можна під час аналізу окремої історичної події чи характеристики історичної особи виривати її із історичного контексту тієї епохи, в яку відбувалася подія чи жила особа. Не можна оцінювати історичні події чи постаті базуючись на моралі чи законодавстві сучасного людства. Людство весь час розвивається як в розумовому так і в моральному плані. Змінюється етика, звичаї, закони, основоположні принципи поведінки. І те, що в епоху Середньовіччя було звичайним явищем зараз сприймається як рідкісне варварство. Тому не варто виривати факти із конкретних історичних обставин, оскільки це призводить до хибних висновків.

Тобто принцип історизму дозволяє прослідкувати як певна подія чи історичне явище виникли, який шлях у своєму розвитку пройшли і чим вони завершились в свою, конкретну історичну епоху.

3. Історик, досліджуючи те чи інше явище, зобов’язаний набратися якнайбільше фактичного матеріалу. Сам по собі окремий історичний факт не має великого значення і може бути хибно трактований. Лише аналітичне дослідження велетенської кількості фактів, їх порівняння та співставлення дають змогу говорити про вірність висновків, правильність історичного аналізу. В цьому сенсі історія дуже сильно відрізняється від точних наук, де одна невірна цифра вказує на помилку у всьому рівнянні. Під час історичного пошуку потрібно дослідити і порівняти десятки, а то й сотні фактів для правильної трактовки тих чи інших подій чи явищ.

4. Наступний фактор, який дуже сильно впливає на вірність історичного пошуку і аналізу ми не можемо напряму віднести до принципів історичного дослідження. Але він настільки важливий, має такий колосальний вплив на вірність історичних суджень, що не згадати про нього не можна.

Історична наука дуже полюбляє дистанцію, насамперед вікову. Як не парадоксально це звучить, але чим далі у часовому вимірі ми знаходимося від події, що досліджується, тим точніше ми її оцінюємо. Тобто, про столітню війну між Англією і Францією (1337-1453рр.) ми знаємо більше і, насамперед, ПРАВДИВІШЕ ніж про другу світову війну (1939-1945рр.).

Правлячі еліти, керуючи народами та країнами, таким чином творять історію. Досить часто вони не тільки творять, але й витворяють. І витворяють, скажемо, добряче! А натворивши, починають це приховувати від загалу, ставлячи на важливі (в сенсі історичного дослідження) документи грифи «таємно» чи «особливо таємно». Їх діти, внуки, правнуки, виховані на розповідях про героїчне минуле їх дідів також приховують правду («дєди ж ваєвалі»!!!). І така ситуація триває до праправнуків та їх нащадків. Останні ж своїх пращурів особисто не пам’ятають, власне життя із ними не ототожнюють. І саме тоді відкриваються архіви, випливають досить цікаві і не вельми красиві факти. А оскільки середня тривалість життя людського покоління до народження наступного складає приблизно 25 років, то маємо століття очікування і лише приблизних уявлень істини. «Дєди ж ваєвалі»!!!

Мудрості всім, спокою в душах і об’єктивності в оцінках.